8 кл. укр. літ. 15.01.2021 (2-й урок)

 Іван Карпенко-Карий. Життя і творчість видатного українського драматурга. Трагікомедія «Сто тисяч» — класичний взірець українського «театру корифеїв»

Перегляньте відео про І. Карпенка-Карого

Цікаві факти з біографії

 Театр "корифеїв" (тезисний конспект в зошит)

Театр «корифеїв», який постав на українських теренах вагомо, професійно й зримо, — це унікальне явище в історії світового сценічного мистецтва. Слово «корифей» прийшло в нашу мову з античних часів. У грецькій мові воно означало «перший».

«Театр корифеїв» сформувала родина Тобілевичів. Це перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Із «театром корифеїв» також пов'язані імена Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного наявного театру.

Теорія літератури  (в зошит коротко)

Драматичний твір (від грецьк драма — «дія»), або п'єса — художній твір, у якому показано життя в дії і який написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи).

Комедія — такий драматичний твір, у якому в комічних образах викриваються негативні суспільні або побутові явища, висміюються людські вади, негативні риси характеру.

Трагікомедія — це драматичний твір, що поєднує в собі ознаки як комедії, так і трагедії: у ньому комедійний конфлікт набуває рис глибокого драматизму. В основу трагікомедії покладене відчуття відносності існуючих критеріїв життя; одне й те саме явище драматург подає і в комічному, і в трагічному висвітленні.

Перегляньте буктрейлер за мотивами твору "Сто тисяч"

Буктрейлер

Історія створення трагікомедії «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого (ознайомтеся)

Одного разу Іван Карпенко-Карий почув історію про те, як багатого глитая обдурили шахраї, продавши замість фальшивих грошей прості папірці.

— Ото робота! Сто тисяч! — захоплювався меткий купчик, що не раз підсідав за стіл до Івана Карповича, запрошуючи його до себе в прикажчики.

«Ці люди напрошуються дійовими особами комедії, яку варто назвати вагомим словом “Гроші”, — ділився він думками з дружиною Софією Віталіївною.— Всюди гроші, гроші, гроші... Увірвалася у життя хлібороба хвороблива жадоба грошей, спотворюючи побут і людські взаємини. Треба писати комедію на цю тему, картати ненажер, моральних виродків. Без сатири не може бути прогресу!»

У 1889 році  на хуторі Надія І.Карпенко-Карий написав п'єсу «Гроші», яка згодом здобула популярність під назвою «Сто тисяч».

Через рік комедія була інсценізована. Головну роль Герасима Калитки (у першому варіанті п’єси прізвище героя було Капшук – торбинка з шнурочком для грошей) у п'єсі виконував автор.

Які особливості композиції трагікомедії «Сто тисяч»? 

драматичний твір складається з 4 частин, кожна з яких поділена на яви.

Опрацюйте усно

Історичні події, відтворені в комедії.

Після скасування кріпацтва в Україні швидко розвивається капіталізм. Поглиблюються класові суперечності між багатими і бідними. Сільська буржуазія зосереджує у своїх руках великі земельні масиви. На розлогих полях землевласників, обливаючись кривавим потом, з ранку до ночі за безцінь працювали безземельні селяни. Куркулі — найлютіші, найгрубіші, найдикіші експлуататори. Визискуючи наймитів та сільську бідноту, вони не гребували найбезсоромнішими шахрайськими засобами збагачення. Сільська буржуазія і стала наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. господарем тогочасного села. У комедії «Сто тисяч» (перша назва — «Гроші») І. Карпенко-Карий викрив експлуататора, його нестримний потяг до багатства. Все це І. К. Тобілевич і відобразив у програмовому творі «Сто тисяч» (1890). Слід зазначити, що різні шахраї з міста дуже часто намагалися обдурювати отаких Калиток. Це було тоді звичайним явищем. «Ми чули про один випадок, коли якийсь пройдисвіт продав чистий папір замісто фальшивих грошей селянинові з сусіднього села, що було недалеко від станції Шостаківка. Цей випадок був не поодинокий»,— як зазначав С. Тобілевич. Таким чином, нічого вигаданого у п’єсі «Сто тисяч» не було. Все в ній було взято з життя, яке вирувало навколо.

Тема: зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80–90 роках XIX століття.

 Ідея: викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на вихідців із народу (Бонавентура, Савка).

Основна думка: автор бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. «Буде здоров’я, будуть і гроші...»

Експозиція:  знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та дійовими особами — Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою,

Невідомим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує обставини, в яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення.

Зав’язка:  восьма ява першої дії твору, коли Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому на вокзалі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих.

Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, за грошима. У другій та третій діях комедії показано, що кожний вчинок Калитки, кожна його думка підпорядковані безглуздій жадобі збагачення, накопичення грошей і землі. Він нещадно експлуатує наймитів, підганяє до роботи сина і дружину, в одруженні сина шукає засобів збагачення.

 Кульмінація: четверта дія комедії, коли Малофес попереджає Калитку, щоб він не барився з купівлею землі у Смоквинова, бо її поспішає придбати Жолудь. Калитка з Савкою їдуть на вокзал, привозять мішок «грошей» і починають ділитися. Настає найвищий момент напруження дії: в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу.

Невідомий виявився спритнішим шахраєм, ніж Калитка, і обдурив його, продавши за 5 тисяч карбованців мішок чистого паперу.

Розв’язка: п’єса «Сто тисяч» закінчується тим, що обдурений Герасим у розпачі вішається, його врятовує Бонавентура. Драматург показав всю потворність моралі Калитки, висміяв його мрії, поведінку, дії.

 Проблематика твору: ( в зошит)

- батьки і діти;

- прагнення збагатитися заради задоволення власних потреб;

- бідність і багатство;

- добро і зло;

- моральність і аморальність.

Новаторство І. Карпенка-Карого в п’єсі «Сто тисяч». ( в зошит)

Нове полягає у творі у тому, що в ньому виникають елементи авантюрної драми — жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені у цій п’єсі, є актуальними, «болючими» і в нашій сьогоднішній дійсності.

Особливості назви твору. (усно)

Першою п’єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся «гласного нагляду», була комедія «Гроші», написана в 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным». Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою — «Сто тисяч». На думку самого автора, ця назва твору буде краще відповідати його сюжету. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п’ять тисяч. У 1890 р. комедія була поставлена на сцені.

Д/З Читаєте І і ІІ частини твору