9 кл. укр. літ. 11.01. - 12.012021.

 Тема: Ідейно-художні особливості романтизму. Зв’язок із ідеями Просвітництва, з національним рухом. Поети-романтики. Значення романтизму для нового етапу розвитку слов’янських літератур

Опрацюйте теорію (усно)

Література українського романтизму

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні соціальна, економічна, культурна ситуація викликала незадоволення й протест як широких народних мас, так і творчої частини суспільства, передових кіл дворянства. Немов перед бурею, над народом висіло відчуття несумісності високих ідеалів людства, проголошених просвітителями, з реальною дійсністю; помітним став крах ілюзій на рівноправні відносини козацької України з царською Росією; несумісними були кріпосницька дійсність та овіяне легендами про козацьку волю історичне минуле України.

     Саме за таких умов утвердився романтичний тип художньої творчості, який відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості та становленні української літератури.
Романтизм
Романтизм — це художній напрям у літературі й мистецтві, який виник наприкінці XVIII ст. майже одночасно в країнах Західної Європи, а в Східній Європі розвинувся на початку XIX ст. Цей напрям став цілковитим запереченням класицизму. Український романтизм розвивався під впливом популярної творчості європейських письменників-романтиків: Скотта, Байрона, Шеллі (англійська література), Шиллера, Гейне, Ґете (німецька), Гюго (французька), Шафарика, Ґанки, Коллара (чеська), Міцкевича, Словацького (польська), Петефі (угорська), Жуковського, Пушкіна, Лєрмонтова (російська).
Український романтизм як складова частина слов'янського національно-культурного відродження та романтизму західноєвропейських літератур виявив спільні з ними риси, хоча мав і свої істотні особливості. На ранньому етапі утвердився фольклорний, або народний, романтизм, із властивими йому ознаками:
•    незадоволення реальним життям, зосередження уваги на розкритті внутрішнього світу людини;
•    поєднання просвітительських і романтичних ідейно-естетичних засад;
•    ідеалізація патріархальних відносин, людських почуттів, наявність релігійної свідомості;
•    посилення уваги до проблеми літературної мови, національно-історичної тематики;
•    особливо тісний зв'язок із фольклором (сюжет, герої, художні засоби, стилістичні фігури);
•    наявність символів, антитез, персоніфікацій, метафор для вираження тужливих настроїв;
•    піднесена, емоційна, насичена яскравими народнопоетичними засобами художньої виразності мова.
Прикметними особливостями героя у творах романтизму є такі:
•    ліричний герой перебуває в гармонії з природою, у центрі — незвичайні, часто фантастичні обставини;
•    романтичний герой пов'язує свою долю з долею народу, з боротьбою за національну незалежність;
•    це люди сильної волі, мужні, духовно багаті (часто це самотня, але сильна особистість, яка протистоїть жорстокому світу).

У цей період особливо посилився інтерес до дослідження фольклору після виходу у світ великої кількості різножанрових збірників усної народної творчості українців і фольклористичних нукових праць, адже, за словами М. Гоголя, «пісня для України все: і поезія, й історія, і батьківська могила».

Романтизм в Україні мав такі особливості:

— велику роль в усіх родах літератури відігравала національно-історична тематика;

— ідеалізувалися патріархальні відносини;

— у характерах поєднувалося національне й соціальне першоджерела;

— ліричний герой перебував у гармонії з природою;

— «світова туга» носила характер суму за минулою славою та волею України;

— український романтичний герой — це людина, яка є часткою всеосяжної природи, індивідуально-неповторна; тому часто використовувався прийом психологічного паралелізму — паралельне зображення природи й людини.

— головний герой української романтичної поезії — вільний козак, вершник — символ виклику долі, — який знаходиться серед неозорих просторів (часто вживалися народно-пісенні образи «синє море», «широкий степ», «буйний вітер», «бистрий Дунай» та ін.);

— підносився ідеал суспільно активної, діяльної людини — патріотичної, хороброї, здатної до самопожертви, відданої інтересам України (його уособлюють козаки, гайдамаки, народні співці-бандуристи тощо).

     Харківська школа романтиків була найчисленнішою. її представники — І. Срезневський, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Корсун, Й. Бодянський, О. Афанасьєв-Чужбинський, П. Гулак-Артемовський, В. Забіла, М. Петренко — збагатили українську літературу різножанровими творами. Серед них значного поширення й популярності набула романсова лірика, а також лірика особистої журби (елегії, послання, посвяти, медитації). У цих ліричних жанрах якнайповніше розкривався внутрішній світ людини, її душевні переживання, настрої смутку, меланхолії.

У 20-40-х роках XIX ст. склалася концепція романтичного історизму у зв'язку з національно-визвольними рухами народів у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Українські романтики утвердили усвідомлення українського народу як нації з власною історією, особливим складом душі, самобутньою мовою, естетичними й етичними принципами, власною культурою та історичним призначенням. Особливого значення в цей час набула праця М. Костомарова «Книга буття українського народу», у якій викладені романтичні ідеї виразного національно-політичного забарвлення, покладені в основу Кирило-Мефодіївського братства.

     Головним гаслом української літератури, навколо якого об'єднувалася боротьба за національне й соціальне визволення, стала ідея народу. На перший план було висунуто патріотичну проблематику (значення національної мови та літератури). Особливу роль у цьому відігравав Харків, як це підкреслював Л. Білецький, «у тих часах ні одне місто України порівняно з Харковом не виявило такої сильної любові до українського народу й народності». На таких позиціях стояли українські поети-романтики: І. Срезневський, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, Й. Бодянський, на західноукраїнських землях — М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич (основні представники славнозвісної «Руської трійці»). Провідна роль в утвердженні романтичного типу творчості належить М. Гоголю, Т. Шевченку й П. Кулішу.

Елегія, романс
Романтизм утвердив у літературі лірику особистої журби, розвинув нові поетичні жанри: романс, елегію, послання, посвяту, медитацію.
Романс (з ісп. romance, від латин, romanice — по-романськи) — невеликий за обсягом вірш і музичний твір про кохання, призначений для сольного співу з інструментальним акомпанементом. У давні часи так називали пісні народною мовою в Іспанії на противагу пісням, складеним по-латинськи. Ці пісні виконували мандрівні співаки-оповідачі під супровід гітари. Пізніше романси поширилися в інших країнах. Зібрання романсів називають романсеро.
Український романс гідно представлений творами цього жанру — справжніми світовими шедеврами: «Дивлюсь я на небо» М. Петренка; «Нащо мені чорні брови» Т. Шевченка; «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» В. Забіли; «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського; «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» М. Старицького (вірш «Виклик»); «Стоїть гора високая» Л. Глібова (вірш «Журба»); «Сміються, плачуть солов'ї» Олександра Олеся; «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» І. Франка та ін.
Елегія (з грец. eleqeia — журлива пісня, скарга) — один із жанрів лірики медитативного, журливого, меланхолійного змісту. Елегія зародилася в Стародавній Греції як твір певної форми з патріотичними й інтимними мотивами. З часом елегія набуває іншого змісту: переважають філософські роздуми, змішані почуття смутку й радості. Елегійними настроями пройнята лірика українських поетів-романтиків першої половини XIX ст.: А. Метлинського, М. Петренка, В. Забіли, Є. Гребінки, пізніше — Т. Шевченка.

Практичне завдання

Поєднайте художні засоби з їх визначенням.

1. Рибалка молоденький                      А) порівняння

2.блищать зіроньки                               Б) протиставлення (антитеза)

3. приснули скалки                                 В)  зменшено-пестливі слова

4. великі, маленькі, зрадний                   Г) звертання

5. любенький, серденько, рибочки, глибшенько            Ґ) повтори

6. Вона ж морга, вона й співа                                                 Д)  інверсія

7. Вода гуля!                                                                          Е) метафора

8. як горлиця                                                                         Є) фразеологізми  

9. рано й вечір, весела — заплачу                                        Ж) епітети

10. закрити очі, пустити на поталу

11. мамо, голубко, рибалко, молоденький

Виконайте тести за темою

перейдіть за покликанням (замість електронної пошти напишіть своє прізвище)

Тест

Д/З ст.- 143 - 146 (тезисний конспект в зошити)